ЗАЛЮБЛЕНИЙ У РІДНИЙ КОНОТОП

Часом доводиться чути твердження, що для слави треба як мінімум жити в столиці. Не вступаючи в серйозну полеміку з прибічниками цього вислову, можна назвати не один десяток відомих людей, які здобули широке визнання, залишаючись мешканцями невеликих містечок. Серед них – редактор конотопської газети, яку читають в Ізраїлі та США, Австралії а Німеччині, не говорячи вже про країни СНД.

Мова йде про Григорія Ізраїльовича Айзенштата, який 24 листопада відзначатиме сімдесятиріччя. Він народився в центрі Конотопа, у будинку, знаному у народі під назвою «Палестина». Через багато десятиліть у міській газеті побачили світ спогади про неповторну атмосферу післявоєнного будинку, сповнені безмежною любов’ю до рідного міста та характерним єврейським гумором.

Хлопець ріс в інтелігентній сім’ї – батько досконало знав іврит та ідиш, які викладав у єврейській школі, цитував напам’ять Тору (П’ятикнижжя). Характерна фраза про дитинство: «Хлібом не наїдався, а книжки читав досхочу…»

Закінчивши міську середню школу № 2, Григорій у Курському педінституті здобув фах учителя німецької та англійської мов. Після обов’язкової тоді дворічної роботи за розподілом на Курщині повернувся до рідного міста.

Більше трьох десятиліть Григорій Ізраїльович віддав педагогічній роботі. Викладав німецьку  мову в школі-інтернаті № 1, за сумісництвом викладав англійську в Конотопському філіалі Харківського політехнічного інституту.

Працю педагога взагалі легкою не назвеш, а в інтернаті і поготів. Колишній учень інтернату, а нині приватний підприємець Олександр Козуля згадує: «Григорій Ізраїльович – прекрасна людина і чудовий педагог. Ми росли без батьківського піклування, і він був ніби батьком, нікого не ображав, завжди приходив на допомогу в скрутній ситуації. Учив нас життю, прагнув, щоб ми стали справжніми людьми». Погодьтеся, такі слова – краща характеристика і найвища нагорода педагогові.

Але педагогічною діяльністю життя Григорія Айзенштата не обмежувалося. Він товаришував з місцевими журналістами, у міській газеті вів рубрику «Шахові цікавинки». На початку дев’яностих на її сторінках почали з’являтися матеріали з народознавства та інформації про життя єврейського товариства «ЛЕБН», головою якого обрали Г. Айзенштата. І коли в 1994 році товариство започаткувало власну газету з однойменною назвою, кращого редактора новому виданню годі було й шукати. «Ерудиція, чудове володіння не тільки іноземними, а й російською, українською мовами, вміння залучити цікавих авторів, знаходити нові теми, неординарні редакторські матеріали і, нарешті, любов до рідного міста, до людей стали запорукою успіху газети у читачів і колег», — так характеризує редактора «ЛЕБНу» заслужений журналіст України Галина Ільченко.

Про Григорія Ізраїльовича можна говорити довго. Неможливо не згадати про присвоєння йому відзнаки ім. О.М. Лазаревського, про вихід у світ кілька років тому цікавої розвідки «Конотоп. Евреи. Прошлое. Настоящее». Варто згадати і про те, що членом Національної спілки журналістів України є його донька Емілія, пробує свої сили в журналістиці й онук Ілля. Журналістське перо в надійних руках усієї родини.

Ігор Лисий

«Конотопський край», 21.11.2009 р.

Добавить комментарий