«Еще прошу: за то меня любите, что я умру…»

М. Цветаева

Ясного недільного ранку золотої осені, 10 жовтня (10.10.10 – «магічна дата»), зупинилося серце благородної, мудрої, скромної людини Григорія Ізраїльовича Айзенштата. Душу ятрить жаль і проймає сум, розум не може змиритися з непоправною втратою. Поставлено крапку земного життя вірного сина єврейського народу, патріота своєї малої батьківщини – міста Конотопа, у якому існувало таке унікальне явище, як «Палестина», що стала і місцем появи на світ Божий 24 листопада 1939 року в інтелігентній єврейській родині сина Григорія. Йому судилася доля Вчителя, Журналіста і редактора, судилося очолити в роки незалежності України Конотопську єврейську общину…

Біля труни небіжчика у дворі багатоповерхового будинку зійшлося багато людей, щоб провести в останній путь земляка. На те місце, де, за висловом самого Григорія Ізраїльовича, «замислюємося про сенс життя, про стосунки між людьми, про людську пам’ять і слід, що залишаємо після себе на землі».

«Всі люди – брати» — таким було гасло газети «ЛЕБН», яку редагував і видавав голова Конотопської єврейської общини. Для конотопської журналістської спільноти «ЛЕБН» виявилась консолідуючим фактором. Її сторінки зберігають щирі роздуми щодо загальнолюдських цінностей поетеси Надії Петренко, спілчан Олександра Рєзніка, Олени Котової, Миколи Пацака, Сергія Стрижака, Миколи Матвійчука, Віктора Пилипенка… Вмів Григорій Ізраїльович привабити авторів цікавою темою, актуальною рубрикою. Своєрідним духовним спадком залишився нащадкам літопис життя єврейської общини у 1994 – 2009 роках – щомісячні випуски газети «ЛЕБН» («Життя»).

Унікальним людським документом стала книга «Конотоп. Евреи. Прошлое. Настоящее» (Страницы истории еврейской общины города Конотопа), упорядником, редактором і автором якої був Г.І. Айзенштат, який воістину вклав у своє створіння і біль, і сльози, і любов.

Григорій Ізраїльович безперечно залишив по собі вдячну пам’ять земляків, друзів, колег як світла, привітна людина, мудрий порадник і добрий помічник. Він по-батьківськи опікувався справами общини, по-синівськи дбав про літніх і немічних її членів, був справжнім янголом-охоронцем для своєї сім’ї. Враз осиротіла родина – дружина Клара Аврамівна, дочка Емілія, онук Ілля – мають щире співчуття, моральну підтримку близьких друзів. Емілія Григорівна, її син-студент Ілля успадкували від батька і діда щиру людську вдачу, журналістський хист. Життя триває.

Г.І. Айзенштат сповна віддав себе родині, общині, рідному Конотопу, за що був відзначений міською премією ім. О.М. Лазаревського, якого сучасники називали щирим патріотом Конотопа, сумлінням Конотопщини. Тому і відзнака ця вручається таким же достойним.

Наш колега і друг знайшов вічний спокій. Хай буде йому пухом земля, світла пам’ять. Допоки ми пам’ятаємо – ми живемо…

Галина Ільченко,

голова Конотопської журналістської організації,

Заслужений журналіст України