29 сентября в г.Конотопе на базе краеведческого музея имени А.Лазаревского состоялись уже в шестой раз «Конотопские чтения» — конференция, посвященная истории Конотопа, конотопчанам.

По итогам чтений издан сборник, в который вошли 50 работ, посвященных 115-й годовщине со дня основания Конотопского краеведческого музея и 110-летию основания Конотопской школы №2. Часть работ посвящена всем, кто так или иначе причастен к этой школе — учителям, выпускникам, которые стали известны далеко за пределами родного города.

Одна из статей — о Г. И. Айзенштате, ее мы и предлагаем вниманию наших читателей.

«Последняя моя воля, обрaщеннaя к нaследникaм, и   просьбa к моим детям:…не плaкaть по мне, a, нaоборот, поминaть меня в рaдости,…питaть жaлость к бедняку… Дети! Носите с честью мое… имя и дa будет вaм в помощь Господь в небе...»

Шолом-Алейхем

            Григорій Ізраїльовича Айзенштат народився 24 листопада 1939 року в Конотопі Сумської області. Частину свого життя прожив у будинку, який в місті має назву «Палестина» (зараз це вул.О.Лазаревського,10, до цього – вул.Карла Маркса,36, ще раніше – вул.Пролетарська,32). Одного разу, проходячи повз нього, Григорій Ізраїльович показав своїм супутникам вікно на першому поверсі, за яким була маленька кімната (в сімейному архіві на кімнату №1 зберігається ордер №132, датований 20 травня 1946 р.), де він провів дитинство: «Хлібом не наїдався, а книжки читав досхочу…» [2,62].

Г.І.Айзенштат ріс в інтелігентній родині, походив з міських мешканців Чернігівської губернії. Мати Єва Залманівна вела їхнє дуже скромне господарство. Батько Ізраїль Гершович досконало знав іврит та ідиш, які викладав у єврейський школі, цитував напам’ять Тору (П’ятикнижжя). Коли його ховали у березні 1965 року, це був останній за радянських часів похорон згідно юдейської традиції, хоча Ізраїль Айзенштат не був релігійною людиною. Та, незважаючи на те, що то були часи брежнєвського «великого застою», як пише Г.І.Айзенштат у своїх спогадах про батька, часи, коли на його уроки німецької приходили партійні керівники міста з метою перевірки лояльності  молодого вчителя, він не заперечував проти волі релігійних друзів батька.

До речі, на відміну від частини євреїв, які всіляко намагались зробити так, щоб оточуючі забули про їхню національність (частіше за все, безуспішно), Г.І.Айзенштат ніколи не приховував свого походження та, не будучі також релігійною людиною, свято беріг традиції рідного народу і передав їх своїм нащадкам. Не можу не навести інформації про подію далекого 1967 року – під час Шестиденної війни на Близькому Сході. Тоді проти молодої Держави Ізраїль об’єднались арабські країни. То ж один конотопський вчитель історії, також єврейського походження, піддавшись радянській пропаганді, бажав усілякого програшу своїй етнічній батьківщині. На що Г.Айзенштат зазначив, що ніколи такого не трапиться, а якщо трапиться, то він вийде на центральну площу міста із траурною стрічкою на рукаві. І він зробив би це! Бо в цьому – весь Айзенштат, адже він був людиною вчинку.

Повернемось до біографії. Двох років від народження разом із батьками був евакуйований до Мордовії. Під час тривалої подорожі дворічний Григорій розучився ходити, йому довелось заново вчитись це робити в селищі Ковилкіно, де він із хворим батьком та матір’ю знаходився, доки не звільнено було рідне місто. Там  же в нього народився брат, який невдовзі і помер від запалення легенів, на яке обидва хлопчики захворіли від умов, в яких доводилось жити.

У 1957 році Г.І.Айзенштат закінчив середню школу №2 Конотопа, у 1962 – факультет іноземних мов Курського педагогічного інституту за спеціальністю англійська та німецька мови. Завжди вирізнявся нестандартним поглядом на різні явища, мав на все свою обґрунтовану думку. Ще у шкільні роки своїм оригінальним способом довів одну з математичних теорем. Адже, незважаючи на те, що вважався гуманітарієм, Г.Айзенштат знався і на точних науках (в атестаті про закінчення середньої школи у нього відмінні оцінки як з алгебри, так і з англійської мови). Темою ж його дипломної роботи в інституті було «Використання означеного артиклю «the» в романі Е. -Л.Войнич «Овід»».

Відпрацювавши обов’язкові два роки за направленням у селищі Тьоткіно під Курськом, Григорій Ізраїльович повернувся до рідного міста. З 1964 по 1994 роки працював у школі-інтернаті №1 учителем німецької мови, хоча більше йому до вподоби була англійська, яку він знав досконало. Як досконало знав і ідиш – материнську мову українських євреїв, яку у всіх переписах населення завжди вказував рідною. Саме Г.Айзенштат обладнав перший в місті лінгафонний кабінет для вивчення іноземних мов, адже він завжди випереджав свій час.

Однак, не забуватимемо в які роки починалась праця Г.Айзенштата в Конотопі. Окрім того, що, уроки перевірялись на лояльність вчителя, Г.І.Айзенштату пропонували вступити до комуністичної партії задля досягнення подальших перспектив в роботі, чого він не зробив.

Також через володіння іноземними мовами, надзвичайну комунікабельність та широке коло спілкування, до якого входили іноземці, які приїздили до міста, Григорій Ізраїльович привертав до себе увагу КДБ. У різні роки представниками цієї установи з ним велися «бесіди», метою яких було отримання від нього інформації про його нових та старих знайомих. У результаті однієї з таких бесід у нього піднявся тиск так, що носом пішла кров, але згоди його «знавці людських душ» так ніколи і не отримали. Йому погрожували тим, що в нього є родина, чим тільки розлютили ще більше… Вже у 1990 році, коли до Конотопу з США задля розшуку відомостей про своїх пращурів приїздила спеціаліст з єврейської генеалогії Міріам Вайнер, у нього також цікавились метою її візиту. Це надзвичайно стисле викладення – черговий штрих до розуміння особистості Григорія Ізраїльовича.

Все ж таки більше було позитивних моментів в житті Г.І.Айзенштата. Його численні учні не просто пам’ятають його, а й вдячні йому за все, що зробив для них. Адже важливішими для Г.І.Айзенштата були не звання в учительській ієрархії із усією супутньою мішурою, а діти, яких він не тільки навчав свого предмету. Незважаючи на те, чи був він класним керівником, чи просто вчителем, чи вихователем (на декілька років за сімейними обставинами переходив на цю посаду), Григорій Ізраїльович був для вихованців товаришем, наставником, порадником в усіх життєвих ситуаціях, він навчав їх життю.

Колишній учень інтернату, а нині приватний підприємець Олександр Козуля згадував у матеріалі «Конотопського краю» до 70-тиріччя Айзенштата: «Григорій Ізраїльович – прекрасна людина і чудовий педагог. Ми росли без батьківського піклування, і він був ніби батьком, нікого не ображав, завжди приходив на допомогу в скрутній ситуації. Учив нас життю, прагнув, щоб ми стали справжніми людьми» [2,66]. Такі слова – краща характеристика і найвища нагорода педагогові.

Г.І.Айзенштат деякий час у 60-70-ті роки за сумісництвом викладав англійську в Конотопському філіалі Харківського політехнічного інституту. Підготував 40 співробітників Конотопського інституту «Автоматвуглерудпром» до здачі кандидатського мінімуму з англійської мови. Десятки інженерів, яких він навчав, плідно працювали і працюють на заводах і підприємствах не тільки рідного Конотопа, а й зайняли гідне місце на високих щаблях суспільства поза його межами.

Багато років товаришував Григорій Ізраїльович з місцевими журналістами. Високопрофесійно знаючись на шахах, з 1966 року вів рубрику «Шахові цікавинки» у міськрайонній газеті «Радянський прапор». Після певної перерви відновив співробітництво з пресою, коли у 1993 році його обрали головою єврейського товариства «ЛЕБН». Тоді  на теренах демократичної України з’явилась реальна можливість відродження всіх традицій і мови. Метою  «ЛЕБНу» стали підйом національної свідомості давнього народу, сприяння відродженню культури, релігії, мови, відновлення історичних цінностей, пропаганда ідей інтернаціоналізму, дружби та братерства, підтримка прямих міжнародних контактів, боротьба з проявами національного нігілізму та антисемітизму.

Як писала у своєму нарисі «Лауреат відзнаки О.М.Лазаревського» Заслужений журналіст України Г.А.Ільченко, з притаманною йому відповідальністю за все і всіх Григорій Ізраїльович поринув у вир нелегкої роботи, в тому числі і з пресою. Його матеріали з народознавства та інформації про діяльність очолюваного ним товариства протягом 1994-го року систематично з’являлись в «Конотопському краї». За підсумками року Айзенштат був визнаний лауреатом в числі інших активних громадських кореспондентів газети [2,62 ].

Коли єврейським товариством було засновано власну газету, її очолив Григорій Ізраїльович. Перший номер газети «ЛЕБН» вийшов 28 грудня 1994 року накладом 1 000 примірників. Логотип видання намалював конотопський художник-краєзнавець Володимир Борошнєв, фінансувався на пожертви членів єврейського товариства. Згодом постійну підтримку газета мала від розподільчого комітету «Джойнт», синагоги «Temple Beth Israel» (м.Скоки, США) та численних друзів видання, яке із цікавістю та задоволенням чекали і читали в Ізраїлі, США, ФРН, Австралії, країнах СНД.

Ерудиція, чудове володіння не тільки іноземними, а й російською, українською мовами, вміння залучити цікавих авторів, знаходити нові теми, неординарні редакторські матеріали, і, нарешті, любов до рідного міста, до людей, стали запорукою успіху газети у читачів і колег. «Ми не гонимося за сенсаціями, а пишемо про ті цінності, що успадкували від попередніх поколінь. Розповідаємо про наші святині, традиції, про людей. Ми свідомо не торкаємося політики, але, природньо, давали відсіч антисемітським проявам, коли вони мали місце», — сказав редактор газети «ЛЕБН» в одному з інтерв’ю. – «Від першого до найсвіжішого номера ведеться своєрідний літопис єврейської общини у незалежній Україні на стику ХХ і ХХI століть» [2,63].

Задекларований засновниками газети принцип «Усі люди – брати» став не тільки гаслом, а й змістом цього видання. Для конотопської журналістської спільноти газета «ЛЕБН» виявилась консолідуючим фактором, її сторінки зберігають щирі роздуми щодо загальнолюдських цінностей великої кількості конотопських (і не тільки) авторів різних національностей та віросповідань. Це видання об’єднувало усіх цих людей навколо ідей гуманізму, братерства, любові до людей і рідної землі. Вихід першої в Сумській області газети національної меншини в Конотопі створював позитивний імідж міста, де можуть вільно розквітати, збагачуючи одна одну, культури різних народів.

Новаторською стала практика спільних номерів газети «Конотопський край» та «ЛЕБН»,вона свідчила про повну інтегрованість національної меншини в повсякденне життя, справи рідного міста, про те, що Конотоп – це місто, яке може служити прикладом дружньої співпраці людей різних національностей та віросповідань задля спільного майбутнього на рідній землі. А подарований Г.І.Айзенштатом редакції «Конотопського краю» девіз «Про рідне місто – з любов’ю» і досі прикрашає логотип газети.

За 15 років вийшло 180 номерів газети, і майже в кожному з них була інформація редактора; у дещо менше, ніж половині цих номерів, – статті  Г.І.Айзенштата. Окрім газет «ЛЕБН», «Конотопський край», статті Г.І.Айзенштата друкували загальноукраїнські видання: газети «Еврейские вести» та «ВЕК», а також газета об’єднання єврейських общин малих міст України «Надежда».

Г.І.Айзенштат став автором-упорядником та редактором брошури «Конотоп. Евреи. Прошлое. Настоящее» [1]. Як писала Г.А.Ільченко, без перебільшення можна сказати, що ця брошура є унікальним виданням Автор воістину вклав у своє творіння і біль, і сльози, і любов. Г.І.Айзенштат присвятив брошуру онуку Іллі і його одноліткам – нашому майбутньому. «Дуже хочеться вірити, що ця брошура буде не останньою сторінкою в історії колись великої і дружньої єврейської общини Конотопа», — висловлює сподівання автор дослідження. Не можуть бути марними ці надії, якщо з роками не збайдужіти серцем, пронести земними шляхами самим і передати нащадкам твори духу, любов до традицій свого народу, рідної землі, – резюмує Г.А.Ільченко [2,64-65].

Ось який штрих до портрету Г.І.Айзенштата зробила член Національної спілки письменників України Н.П.Петренко у своїй статті «Я мудрости училась у евреев»: «Григорий Израильевич – это еще и особый случай фанатичного патриотизма. Он объездил много стран. Нюхал много ярких цветов и пробовал не меньше экзотических плодов. А вот лучше хлеба местного, конотопского «разлива» не встречал.»[2,65].

Г.І.Айзенштат сповна віддавав себе родині, общині, рідному Конотопу, за що у 2002 році був відзначений міською премією ім.О.М.Лазаревського [3,56], якого сучасники називали щирим патріотом Конотопа, сумлінням Конотопщини. Тому і відзнака ця вручається таким же достойним.

У 2003 році Г.І.Айзенштат став одним з лауреатів журналістського конкурсу, приуроченого до Дня міста, із  статтею «Це було нещодавно, це було давно», яка завершується рядками, що повною мірою характеризують її автора: «Для мене тільки Конотоп – це місто, яке завжди зі мною. Це місто, в якому я народився і де пройшло моє післявоєнне дитинство. Де, крім рідних мені пам'ятників, є ще один – Меморіал жертвам Голокосту, моїм братам-конотопцям. Це місто було завжди зі мною: коли я перебував у багатомільйонній Москві або гігантському Чикаго, вічному Єрусалимі або прекрасному Санкт-Петербурзі, в Єревані, Варшаві, Києві... Але тільки в моєму маленькому, загадковому, древньому і такому молодому Конотопі, зеленому і теплому влітку, засніженому і холодному взимку, я відчуваю себе вдома» [2,46].

Діяльність Г.І.Айзенштата як керівника національної громади була невід’ємною від відродження усієї громади Конотопа в незалежній державі Україні. За його активної участі підтримувались стосунки між керівництвом міст Скокі (США) та Конотопа, представники американського міста неодноразово відвідували керівництво Конотопа, розроблялись плани економічної співпраці між двома цими містами. Як зазначив активіст із м.Скокі В.Мінков, «Григорій ніколи не відділяв єврейську общину Конотопа від всього, що відбувалось в Конотопі. Він сприймав відродження єврейської общини Конотопа як частину відродження всього міста Конотопа в незалежній Україні» [4].

Як відзначають численні колеги і друзі Г.І.Айзенштата,  його громадська діяльність у рідному місті і в Україні взагалі викликала і буде викликати добрі почуття до пам’яті про Григорія Ізраїльовича. Він  безперечно залишив по собі вдячну пам’ять земляків, друзів, колег як світла, привітна людина, мудрий порадник і добрий помічник, великий патріот своєї малої батьківщини – міста Конотопа. Він по-батьківськи опікувався справами єврейської общини, по-синівськи дбав про літніх і немічних її членів, був справжнім янголом-охоронцем для своєї сім’ї, мудрим порадником для друзів та знайомих.

Як писав про Г.І.Айзенштата один з конотопських журналістів І.Лисий, «часом доводиться чути твердження, що для слави треба як мінімум жити в столиці. Можна назвати не один десяток відомих людей, які здобули широке визнання, залишаючись мешканцями невеликих містечок. Серед них – Григорій Айзенштат» [2,66].

Редактор Вінницької газети «Шабат» Л.Сапожников зазначив, що Г.І.Айзенштат – людина глибокого розуму – мудрий і надійний у спілкуванні, відзначений щирою любов’ю і повагою до свого народу – безупинний трудівник в його ім’я. Своїм особистим способом життя він по-справжньому пропонував людям світле і могутнє – своїм сучасникам і майбутнім в життєвих виріях молодшим поколінням. «Григорій Айзенштат, – пише Л.Сапожников, – як Мойсей завжди був корисним; його громадська діяльність у рідному місті і в Україні взагалі викликала і буде викликати добрі почуття до пам’яті про Григорія Ізраїльовича… Він був неординарною людиною – поважною, добродійною, кожний крок якого наповнений далекосяжною глибиною, яка назавжди залишиться з тими, хто його знав» [2,71].

Г.І.Айзенштат – людина знана і шанована не тільки в Конотопі, а й далеко за його межами як великий патріот Конотопу. Про відзначення значного внеску Г.І.Айзенштата у життя міста, єврейської общини України свідчить і велика кількість співчуттів, які можна було прочитати на інтернет-сторінках громадських об’єднань, організацій, видань після його смерті, яка сталась 10 жовтня 2010 року. Вже 12.10.2010 газета «Конотопський край» (№82 (13577) розмістила співчуття від виконавчого комітету Конотопської міської ради, міської організації Національної спілки журналістів України, редакції газети «Конотопський край». На вечері пам’яті Г.І.Айзенштата, який відбувся в Конотопі кілька років тому, висловлювались навіть пропозиції назвати одну з вулиць Конотопа (будь-яку) ім’ям його славного сина. І зараз, через п’ять років після смерті Г.І.Айзенштата, на сторінках інтернету можна прочитати чимало добрих слів про цю людину, бо залишилась, як сказав друг Григорія Ізраїльовича письменник Н.Ципис, «довга вдячна пам’ять людей, яких він любив і які любили його». Людей, які по смерті Г.Айзенштата сказали, що «Конотоп втратив велику людину» (Д.Дольфін, волонтер Корпусу миру, США) і що це – «велика втрата для нашої спільної історії, Конотопа та усього єврейського народу» (Р.Сільверстейн, журналіст, США) [2,73 - 76].

Справу Григорія Ізраїльовича Айзенштата продовжують його нащадки.  Дочка Емілія Айзенштат після смерті батька очолила товариство «ЛЕБН» та взяла на себе редагування тепер вже інтернет-газети «ЛЕБН». Онук Ілля Безручко отримав професію журналіста, працює керівником крупного он-лайн проекту, займається громадською діяльністю, він також є представником NCSEJ (Національної коаліції з підтримки Євразійського єврейства) в Україні.

Рішенням виконавчого комітету Конотопської міської ради від 31.08.2015 №212 Г.І.Айзенштату присвоєно почесне звання «Почесний громадянин міста Конотопа».

Ось такий він – педагог, журналіст, громадський діяч, громадянин – Григорій Ізраїльович Айзенштат – людина, покликана примножувати у світі добро.

Джерела та література

1.«Конотоп. Евреи. Прошлое. Настоящее»/Г.И.Айзенштат. – Конотоп, 2001, 28 с.

2.«Давайте вспомним. Сборник статей и интервью Григория Айзенштата и материалов о нем»/Э.Айзенштат, И.Безручко. – Конотоп, 2011, 76 с.

3.Рішення виконавчого комітету Конотопської міської ради №319 від 28.08.2015/ФР-4259, оп.5, спр.508, арк.56.

4.Особистий архів родини Айзенштат.

Вміст цієї статті поширюється на умовах ліцензії

Creative Commons Attribution-ShareAlike 3.0