Нещодавно стало модно вести мову, що Ізраїль побудували «росіяни». Щоправда автори текстів на тему чомусь забувають, що мінімум десяток засновників (Бен-Гуріон, Вейцман, Жаботинський, Кацнельсон, Шарет, Ешколь, Меїр, Бегін, Шамір, Перес) народилася на території нинішніх Білорусі, України та Польщі, а не рф.
Їх першою мовою був ідиш, а іврит вони вчили з пелюшок. Бен-Гуріон говорив на ньому в 5 років, а в 14 створив об'єднання для його популяризації. Вейцман в 11 років писав на івриті вчителю, а Шамір взагалі закінчив івритські гімназії.
А яке місце займав «великий і могутній»? Для Бен-Гуріона це була просто шкільна обрв'язаловка (у 1906 році він навіть заборонив перекладати свою мову російською). Для Бегіна — мовою слідчого НКВС, де він вижив лише завдяки польській, вловивши різницю між «визнаю» та «зізнаюся». Голда Меїр російською практично взагалі не говорила, елегантно зупинивши в москві Іллю Еренбурга жалістю до євреїв без ідишу та івриту. Вейцман використовував російську суто для кухонних розмов з дружиною, а Перес поїхав до Палестини в 11 років.
Навіть блискучий російський літератор Жаботинський після кишинівських погромів розгорнувся на 180 градусів: вивчив іврит, перекладав на нього Данте та Едгара По і ставив акторам «Габіми» сефардську вимову (хоча сам Бен-Гуріон, за даними біографів, до кінця днів говорив з жорстким польським акцентом).
Ізраїль будували не з любов'ю до галутних мов, а на принциповій відмові від мови імперії та допитів. Іврит, той самий лошн койдеш, став для них усвідомленим вибором і результатом важкої праці, а не «всотаної з берізками» даністю за правом народження.