Анекдоти про євреїв: чому їх розповідають самі євреї?
У народі давно вкоренилася традиція розповідати «єврейські анекдоти». Вони нерідко примітивні, не відрізняються дотепністю, а іноді й зовсім несуть антисемітський підтекст. Однак парадокс у тому, що подібні жарти часто передають із вуст у вуста самі євреї, причому із задоволенням.
Чому так відбувається? По-перше, є поширений механізм самоіронії — способу прийняти та обіграти стереотипи, зробити їх частиною власного наративу, щоб вони не стали знаряддям проти тебе. По-друге, єврейський гумор спочатку глибокий і багатошаровий, і в ньому завжди є місце смутку, сумної мудрості та філософії.
Він сягає корінням у класичну літературу на ідиші, в біблійні притчі, в оповіді про царя Соломона, в історії хелмських мудреців.
Порівняємо: одні анекдоти зводяться до карикатурного зображення єврея, дріб'язкового, хитрого, жадібного, що вічно «домовляється» про знижки. А інші — це тонкі, філософські жарти, які працюють на рівні сенсу, а не дешевих кліше.
Наприклад, замість грубих анекдотів куди точніше передають тонкий, на межі плачу, єврейський гумор твори Шолом-Алейхема, Ісака Башевіса-Зінгера, Іцхока-Лейбуша Переца, а також твори сучасніших авторів. Їхні герої не «хитрують» чи «економлять», а стикаються з вічними питаннями життя, в яких гумор — це порятунок від болю та спосіб збагнути істину.
«Сім-сорок» та «Хава нагіла»: чому єврейську музику звели до цих мелодій?
Ще одна дивина у сприйнятті єврейської культури – обмеження її музичного багатства кількома заїждженими мотивами. Варто заграти «Сім-сорок» чи «Хава нагіла», і люди, далекі від єврейської традиції, впевнено скажуть: «О, це єврейська музика!»
Але культура не зводиться до кількох мелодій, що кочують із концерту до концерту, із застілля у застілля. Справжня єврейська музична традиція значно багатша. Це не тільки клезмер з його віртуозними скрипками, а й давні літургійні піснеспіви, ізраїльський фолк, сучасний джаз, рок і поп-музика на івриті та ідиші, твори видатних композиторів — від Гершвіна до Мордехая Гебіртіга.
Чому ж замість цього в усьому світі продовжують експлуатувати кілька заїжджених мелодій? Причина проста: масовий глядач любить відомі образи і не прагне занурення в глибину. Але саме тому завдання справжніх поціновувачів культури — розширювати світогляд, шукати нові імена, відкривати слухачам красу і різномаїття.
Якщо ти любиш те, чим займаєшся, ти не будеш роками повторювати те саме, а зростатимеш сам і вестимеш за собою аудиторію.
Чому неєвреї завжди «згадують» про своїх єврейських знайомих?
Ще одна цікава особливість спілкування — як тільки в діалозі з'ясовується, що людина єврей, її співрозмовник майже завжди «згадує» про своїх єврейських друзів чи знайомих, навіть якомусь «корінні»... Причому навіть якщо нічого цього і не було. Або якщо цей знайомий чи родич є євреєм лише в уяві співрозмовника.
Це прояв прихованого антисемітизму? Скоріше це інстинктивна спроба показати, що «я свій», що я маю контакт з цією культурою. Але сама по собі така поведінка вказує на те, що національна приналежність євреїв сприймається як щось особливе, що відрізняє їх від інших людей.
Питання національності чи релігії логічно та етично порушувати лише в ситуаціях, коли це дійсно має значення — наприклад, при виборі частування, якщо людина дотримується кашруту чи якоїсь дієти. В інших випадках – навіщо?
Стереотипізація, шаблонне мислення, тиражування примітивних уявлень — ось що заважає бачити єврейську культуру в її справжньому різноманітті. Настав час на 5786-му році єврейської історії виходити за межі стереотипів і відкривати для себе справжнє багатство цієї древньої традиції.
Емілія Айзенштат.