В.Г.Нікітін, кандидат медичних наук, м. Конотоп, Україна

Наукові дослідження історії медицини і стану здоров’я населення Конотопщини, проведені нами в 1963 – 2010 роках, дозволили встановити не тільки основні дати, події і факти розвитку медичної допомоги за 350-річний період історії нашого краю, а і довести пріоритети конотопських лікарів в медичній науці і практиці як загальнодержавного, так і світового значення.

Встановлені нами факти спростовують розхоже твердження про те, що наукова діяльність – це «привілей» тих медиків, які працюють в клініках, науково-дослідних установах, інститутських кафедрах і доводять, що навіть в глибокій провінції може працювати лікар з ерудицією і задатками вченого, що в будь-яких умовах можна «творити науку».

Наші попередники, особливо лікарі земського періоду розвитку медицини, відрізнялись не тільки широким спектром професійних знань і практичних навиків (розподілу на спеціалістів тоді не було), а і глибоким науковим аналізом результатів своєї роботи.

Це стосувалось не тільки лікарів з губернських міст, а і тих, що працювали в глибинці, в повітових містах і навіть селах.

Земські лікарі Конотопського повіту, брати Василь і Данило Шеболдаєви, Ч.Л. Бржеський, Л.М. Окерблом, С.Т. Виридарський протягом багатьох років поєднували практичну і наукову діяльність в умовах звичайних земських лікарських дільниць, публікували свої наукові праці в «Трудах научногообществаврачейЧерниговскойгубернии», в журналах «Земскийврач», «Врач», щомісячнику «ЗемскийсборникЧерниговскойгубернии».

Лікарі-брати Шеболдаєви підготували перший «Медико-статистическийотчет о состоянииземскоймедицины и народном здравии в Конотопском уезде за 1881 год», який був визнаний «образцовым» і започаткувавведеннямедичноїзвітності в Росіїофіційно з 1884 – 1885 років (8, ст. 32-34).

Не буливинятком і вільнопрактикуючі лікарі, які становили понад 1/3 всіхлікарів. Наприклад, «КалендарЧерніговськоїгубернії на 1893 рік» відмічав, щоіз 176 лікарівгубернії 47 були «вольнопрактикующими», а в 1894 році їх було вже 52 чоловіки. В м. Конотопі в 1900 році працювало 6 лікарів, в тому числі 1 – городовий, 1 – «больничный» (в лікарні), 2 – «железнодорожных» і 2 вільнопрактикуючих: Г. Шапіро і Л. Епштейн. Останній разом з «больничным», завідуючим Конотопською земською лікарнею (Сухомліним Федором Дормідонтовичем) виділялися хірургічною практикою.

ЕпштейнЛейбаБейнусович (1868 — ?) отримав диплом лікаря в Київському університеті св. Володимира (1892), працював в м. Конотопі вільно практикуючим лікарем, згодом в лікарні єврейської общини, а з 1906 до 1914 року разом з Ф.Д. Сухомліним утримували приватну лікарню на 6 ліжок. Подальша доля обох лікарів після 1914 року, на жаль, поки що залишається невідомою.

Лікар Л. Епштейн, будучи лікарем загальної практики, мав досить високий рівень теоретичної і практичної підготовки, особливо в питаннях акушерства-гінекології і хірургії, після удосконалення в клініках Києва і Петербургуотримав звання оператора. Постійно удосконалюючись, маючи солідну особисту бібліотеку, збагачуючись досвідом, лікар накопичував і критично осмислював свої спостереження, робив об’єктивні висновки, вів фактично наукову за змістом роботу. Результати цієї роботи він виклав в листі до редакції всеросійського медичного журналу «Врач». Лист був зареєстрований за № 72 і потім опублікований в розділі «Корреспонденции: Воспаление» (журнал «Врач», 1899, № 7, с. 203 – 204).

Оскільки не тільки рік опублікування листа (1899), а і його зміст мають визначальний характер, приводимо повність текст і фотокопію повідомлення.