Відомий британський історик Ерік Гобсбаум недарма назвав ХХ 
століття «епохою крайнощів». Воно стало переломним для багатьох людей несло в собі як свідчення прогресу так і неймовірні сліди руйнування людських життів і доль. Подекуди, нам видається, що все це уже далеко від нас і не має до нас жодного стосунку, проте варто поглянути на конкретні біографії львів’ян щоб зрозуміти, що непередбачуване життя і глобальні процеси історії торкнулись кожного. Однією з таких львів’янок і стала Луція Фрей – лікар-невролог, яка починала блискучу наукову кар’єру і могла б зробити ще чимало цікавого та важливого у своєму житті, якби не стрімкий плин ХХ століття та ІІ Світової війни.
Луція Фрей народилася у Львові у 1889 році. Хоча вона мала єврейське походження, проте рідною мовою вказувала польську. У 1896–1900 роках вона навчалася в католицькій школі при монастирі бенедиктином. Від 1900 до 1907 року, вона почала відвідувати єврейську гімназію для дівчат Ґольдблатта-Каммерлінґа.
Від 1908 до 1912 року вона навчалася на філософському факультеті Львівського університету, а у 1913 році, вона здала вчительські екзамени. Проте душа її все ж лежала до іншого, тому у 1917 році в Львові почала Луція вивчати медицину. Після чотирьох семестрів навчання у Львові вона продовжила його у Варшаві. Також, досить ймовірно, що під час польсько-української війни, вона розпочала працювати разом з Ожеховським займаючись саме сферою медицини. Ще до закінчення університету почала працювати в неврологічній клініці Ожеховського у Варшаві молодшим асистентом. Зрештою, диплом про закінчення університету Луція отримала у віці 34 років, у 1923 році. Вважається, що у 1923—1928 роках вона була старшим асистентом в неврологічній клініці Ожеховського у Варшаві.
У 1929 році Луція повернулася до Львова і у травні того ж 1929 року вона стає лікарем в Єврейському шпиталі на вулиці Раппопорта. Разом з чоловіком, вона проживала на тодішній вулиці Зиґмунтовській (зараз – Гоголя). У 1932 році, родина Фреїв переїхала до нового будинку на вулиці Сикстуській (зараз – Дорошенка).
У цей час, вона активно займається науковою роботою. Фрей опублікувала статтю про синдром вушно-скроневого нерву, відомого тепер як синдром Фрей, у 1923 році у «Polska Gazeta Lekarska», і французькою мовою у виданні «Revue neurologique». Вона представила результати своїх досліджень на цілому ряді фахових зустрічей польських медиків, зокрема в Неврологічному товаристві у Варшаві 20 січня 1923 року.
Хто зна, скільки ще відкриттів вона могла зробити, а проте після початку Другої світової війни і вступу радянських військ до Львова, для неї і її родини настали важкі часи. Спочатку, її чоловік, Марк Ґоттесман, був арештований НКВС за звинуваченнями у контрреволюційній діяльності. Його засудили на 5 років ув’язнення, проте після початку німецько-радянської війни, радянські каральні органи «зачищали» в’язниці, масово вбиваючи в’язнів. Одним з них, 26 червня 1941 року став і Марк. Луція не набагато пережила свого чоловіка. Після того, як місто захопили німці, Луція Фрей опинилася у львівському гетто. Проте і тут вона не полишає своєї медичної діяльності і працює в ІІ клініці гетто (II. Ghettopoliklinik) на вулиці Замарстинівській. 20 серпня 1942 року, німці, планомірно реалізовуючи свої плани «остаточного вирішення єврейського питання», статили фактично всіх працівників та пацієнтів клініки в гетто. Луція Фрей загинула саме тоді або ж була вивезена до табору смерті Белжець, де й загинула.
Луція Фрей могла б жити і далі займатись своїми дослідженнями в рамках медицини, проте криваве ХХ століття принесло не лише її загибель, але й фактичну загибель «старого Львова», який втілювали такі люди як вона. Як показав досвід тих хто пережив жахіття ІІ Світової, більшість з них після 1944 року, дуже важко адаптовувались до нових умов і вже до нового Львова. Тому такі люди як Луція, фактично являють собою втілення епохи. Епохи, яку ми пам’ятаємо дуже вибірково. І яку згадуємо часто, але без відповідних висновків.
Віктор ГУМЕННИЙ