У 1960-х років виїхати в Ізраїль із СРСР було майже неможливо. Винятки робилися для щасливчиків, яким надсилали виклик ізраїльські родичі.
Розібравшись в особливостях радянського законодавства, сьомий любавицький ребе Менахем-Мендел Шнеєрсон вирішив допомогти своїм одноплемінникам.
Хасиди руху Хабад поставили на потік пошук в Ізраїлі родичів радянських євреїв чи навіть однофамільців, які могли зіграти роль рідні, підписавши виклик для ОВІРу. Найбільшою проблемою було роздобути актуальну інформацію про потенційних репатріантів.
Дивовижна біографія нашого героя, який допоміг витягнути з «єгипетського рабства» багатьох радянських євреїв.
Він провів у в'язницях, таборах та засланнях 21 рік, з 1935 по 1956. У короткі періоди життя на волі самовіддано боровся за збереження єврейської самосвідомості, юдейської релігії, мови та культури. І володів достовірною інформацією про багатьох і багатьох, хто прагне виїхати з СРСР.
Мордехай Ханзін народився в українському Конотопі у 1905 році, у родині Фрейдл Рабой, двоюрідної сестри хасида Ісроеля-Ноаха Беленицького, та Менахема-Менделя, нащадка реба Моше, хасида Алтер Ребе.
Сім'я була дуже релігійною, належала до любавичської течії хасидизму. Батько, який багато часу приділяв єврейській вченості, був успішним комерсантом. Ханзини виписували журнал «Ха-шилоах», купували книги Бяліка, Мапу, Гордона та інших єврейських класиків.
Дід, ребе Ієхіель Міхаель Дов-Бер Ханзін, був відомим мудрецем Тори та одним з активних учасників релігійно-сіоністського руху «Мізрахі». Хлопчик любив бувати у нього і розглядати численні портрети, що висіли у старого на стіні. Хасид з білою бородою — Цемах-Цедек, третій любавицький ребе; Віленський гаон... Між ними портрети світських людей.
Наприклад, Теодор Герцль – типовий єврей з Конотопу, але без кіпи. «Зейде, — спитав він діда, — чому цей ребе без ярмолки?» — «Мотеле, коли ти подорослішаєш, то зрозумієш, що такі видатні голови ярмолками не міряють».
Юність Мордехая припала на страшний час. У погромі 19 вересня 1919 року, вчиненому бійцями Добровольчої армії генерала Денікіна, він мало не втратив ногу. Людей грабували, єврейських жінок ґвалтували, багато хто був убитий.
Юний єврей остаточно усвідомив, що називати цю землю Батьківщиною більше не може. У євреїв є своя земля, недарма доктор Герцль, який суворо дивився з дідівської стіни, дав початок всесвітньому руху за повернення євреїв до Сіону.
На початку 20-х він вступив у сіоністський «Гехалуц» — а саме, в його «народно-трудове» крило, яке займалося підготовкою до переселення євреїв до Палестини. Незабаром приєднався до руху «Гістадрут» (пізніше — Єдина всеросійська організація сіоністської молоді, ЄВОСМ), менш політизованої організації, яка об'єднувала як релігійну, так і світську молодь.
Незабаром енергійний Ханзін став одним із лідерів «Гехалуца» у Конотопі та зв'язковим його центрального комітету. Щоб теорія не відривалася від практики, Мордехай послабив тиск на навчання і сконцентрував свої сили на підготовці до Алії — почав навчатися столярній справі у створеній «Гехалуцем» майстерні.
Коли СРСР прокотилися масові арешти сіоністів, залишатися в Конотопі стало небезпечно. У 1929 році Мордехай разом із братом Довидом та батьками переїхав до Москви. У двадцятих роках євреї складали у Москві другу за чисельністю національну меншину.
Мордехай вступив до історико-філософського відділення МДУ. Паралельно влаштувався працювати за правління Московської єврейської общини. Там одразу зустрів «своїх» — сіоністів.
На чолі підпільного «Об'єднаного мерказу сіоністських організацій СРСР» стояли такі видатні люди, як Бенціон Камінський, Віктор Кугель, Марк Бронштейн, Давид Баазов.
Мордехай представляв у «мерказі» національно-релігійну молодь.
Хлопці збиралися на заняття у підпільній єшиві «Тіферес Бахурим». Вивчали Гмару, «Айн Яків», «Шулхан арух», «Маамарів хасидут», разом відзначали свята, молилися, влаштовували спільні трапези.
Взимку 1934-го членів сіоністського підпілля почали викликати на допити до ОДПУ. Голова «мерказу» Марк Бронштейн потім говорив Мордехаю: «...Варто було відмовитися від місця на кораблі, який відплив з Бяликом із цієї кривавої країни. Мені вдалося врятувати багато єврейських сімей у цей жахливий час. Тепер можна вмирати...»
«Мерказ» передав у США меморандум — докладний звіт про єврейське життя в Союзі. Там були згадані шокуючі свідчення утисків радянського єврейства.
У липні 1934 року помер поет Хаїм Бялік. Максим Горький написав некролог. Навіть далекі від національної культури та івриту євреї почали цікавитися своїм корінням. До національного руху вдалося залучити нових людей.
Про це стало відомо органам. Перший удар зазнала молодь з «Тіферес бахурім». У ніч 30 вересня 1934 року у Москві пройшли численні арешти. До ГПУ потрапив і список лідерів підпільного мерказу.
Ханзін тоді дивом уникнув арешту, йому довелося тікати. Спочатку до Грузії. Грузинські євреї відвідували легально діючі синагоги та відкрито навчали дітей Торі.
Потім до Одеси Ханзін приїхав як представник «мерказу». Він став підштовхувати місцеву групу до того, щоб вона конкретизувала свою платформу і зв'язалася з московськими сіоністами, що залишалися на волі.
До літа 1935 року в підпільному сіоністському русі вдалося досягти єдності. Загалом у Союзі налічувалося 54 осередки: у Ленінграді, Москві, Харкові, Києві, Мінську, інших містах та містечках України, Білорусі, в Криму.
Тим часом одеські чекісти вийшли на його слід. Мордехай Ханзін був заарештований 15 червня 1935 року, відразу після того, як провів свого молодшого брата, Довида, який відпливав пароплавом з Одеси до Палестини. Сіоніста відвезли до будівлі НКВС на вулиці Маразлієвській, згодом етапували на Лубянку.
У Москві Ханзін зустрів соратників, дізнався про арешт та загибель керівників єврейської громади в Москві. За «контрреволюційну діяльність» — участь в «Об'єднаному мерказі сіоністських організацій в СРСР» — 7 вересня 1935 року був засуджений до 3 років позбавлення волі.
У селищі Чіб'ю, у сумнозвісному Ухтпечлазі, Ханзін зустрів останнього голову «мерказу» — Віктора Кугеля. Від нього він дізнався про страту Герцля, сина сіоніста Давида Баазова. Самого Кугеля стратили 1938-го, за сфабрикованою вже у таборі справою.
Після Воркутинського відділення Ухтпечлага було заслання. «Органи» тим часом продовжували збирати компромат.
1941 року Ханзіна знову було засуджено — на 10 років таборів. Під час другого терміну з ним стався випадок, який досі наводиться у хасидських виданнях як розповідь про ханукальне диво.
Наставала Ханука, і група із 18 євреїв-в'язнів зібрався на «таємну нараду». В'язні вирішили будь-що запалити ханукію. Цей обряд символізує духовну стійкість та перемогу святості над нечистотою, світла над навколишньою темрявою. У таборі свобода відправлення релігійних культів не передбачалася. Усі учасники усвідомлювали наслідки своїх дій. Але їм так хотілося свята... Один ув'язнений пообіцяв дістати маргарин замість олії. У когось для саморобної ханукії знайшлися маленькі стаканчики. На ґноти пішли нитки від табірного одягу.
Мордехай Ханзін був найстаршим, йому випала честь сповістити прихід свята запаленням першої свічки. Глибокої ночі, у маленькому табірному сараї, група євреїв стовпилась навколо імпровізованої ханукії, що стояла на перевернутому ящику. Коли Ханзін вимовляв перші благословення, двері сараю з гуркотом відчинилися. Табірна охорона увірвалася до приміщення зі зброєю і скомандувала всім виходити назовні.
Незабаром у таборі відбувся суд. «Це акт державної зради, – заявив чекіст. — Запалюючи свічки, ви мали намір подати сигнал ворогові. Покарання за це — найвищий захід соціального захисту». Серце Мордехая Ханзіна сильно билося в грудях: «Ця міра покарання передбачена тільки для мене чи для інших заарештованих?» — «Вам усім», — сухо оголосив чекіст.
Усвідомлюючи, що накликав смерть на всіх, Ханзін розплакався, а потім випалив: «Ми євреї, і ми запалили свічки вночі, щоб відзначити свято Ханука».
І тут раптом особіст відкликав охоронців. Коли вони вийшли, він звернувся до Ханзіна: «Якщо ви запалили ханукальні свічки, дозвольте мені показати, як правильно їх запалювати». Він підніс перший лист до вогню, потім ще один, і ще. Незабаром від купи паперу нічого не залишилося. Чекіст згріб попіл і викинув його у вікно. Потім викликав охорону. «Візьміть цю групу з 18 чоловік, — гаркнув він, — і розділіть їх так, щоб вони не могли бачити один одного. Немає сенсу їм давати вишку: вони не варті і однієї кулі».
«Я теж єврей, – сказав він Ханзіну. — І я прошу вас зробити так, щоби майбутні покоління нашого народу знали, як запалювати ханукальні свічки».
У 1951 році, відсидівши «десятку», Ханзін був відправлений на заслання до Красноярського краю. Після опублікованої 13 січня 1953 року в «Правді» статті про справу «підлих шпигунів та вбивць під маскою професорів-лікарів» Мордехая Ханзіна повернули до табору.
1955 року, остаточно звільнившись, він приїхав до Москви. У катівнях Ханзін, людина з феноменальною пам'яттю, не забув ні Талмуд, ні іврит, ні тонкощі юдаїзму.
З 1956 року він став помічником головного рабина Москви та секретарем столичної єврейської громади. Викладав у єшиві «Коль Яаків», розшифровував стародавні єврейські рукописи, що зберігаються у Державній бібліотеці ім. Леніна.
Ханзін не міг забути своєї головної мети — піднятися на землю предків. 1963-го з дружиною Хаєю Тверською та донькою Сімою вони подали заяву в ОВІР на виїзд до Ізраїлю. Причина — возз'єднання сім'ї: Мордехай не бачив свого брата Довида, який за цей час став головним рабином Петах-Тікви, вже 32 роки. За право на виїзд довелося битися кілька років.
В Ізраїль родина вилетіла 8 вересня 1965 року. Ханзіни після приїзду в Ерец-Ісраель оселилися в Бней-Браку, потім переїхали до Петах-Тікви.
«Сабрів», уродженців країни, Ханзін дивував своїм чудовим івритом, сповненим цікавих обертів з Танаху. І писав також гарно: він усе життя писав «у стіл» вірші та прозу на івриті.
Незабаром він почав працювати в Університеті імені Бар-Ілана, став головою російського відділення «Сохнута». В університеті займався дослідженнями, працював над рукописами Меїра Бар-Ілана, одного з лідерів релігійного сіонізму.
Двічі обирався головою Організації в'язнів Сіону. Регулярно виступав, закликаючи аудиторію надсилати виклики для своїх рідних у Союзі та пропонуючи підписувати петиції з вимогою відкрити ворота імперії зла. Був співорганізатором багатьох мітингів за визволення євреїв Радянського Союзу.
Хороброго сіоніста та ребе Мордехая Ханзіна не стало 10 серпня 1997 року. Складені Ханзіним списки євреїв Москви та інших міст СРСР дозволили активістам руху Хабад підготувати сотні викликів для радянських євреїв. Завдяки нарису Мордехая Ханзіна «У дні важкого випробування і страху», ми знаємо про героїчних підпільників московського сіоністського центру, безстрашних одеситів; завдяки йому ми знаємо десятки інших імен – тих, хто боровся за свободу свого народу. Місце Мордеха Ханзіна — в пантеоні національних героїв Ізраїлю.