Правда — це зброя, від якої не існує броні. Правда — це шлях до перемоги не тільки над ворогом, але й іноді над собою.
2014 року «Єврейське питання», а також споріднені із ним історичні наративи почали активно з'являтися в українському медіа просторі. Спочатку поодинокі випадки незрозумілого вандалізму у Криму на початку його захоплення «зеленими чоловічками», з неправильно зображеними символами українських націоналістичних організацій. Потім з різних куточків України почали надходити поодинокі повідомлення про вандалізм на місцях поховань жертв Голокосту, єврейських цвинтарів. У той же час нищилися угорські та польські пам'ятні знаки.
Та чомусь кожного разу затримані за ці злочини люди були не представниками «право-радикальних рухів», а звичайними пияками, психічно нездоровими чи людьми із кримінальним минулим. Вже наприкінці 2014 року мені стало зрозуміло, за результатами власного дослідження інформаційного поля та даних від правоохоронних органів, що ми знаходимося всередині масштабної операції з розігрування «єврейської карти» керівництвом Російської Федерації. Як і СРСР, так і Росія добре розуміється на гібридних операціях, побудованих за принципом максимального роздроблення суспільства, створення больових точок та максимального тиску на них задля отримання військового, політичного чи соціального результату.
«Єврейська карта» — 2014, як елемент гібридної війни, провалилася десь протягом першого року існування. Не дивлячись на повторні спроби залучення кримінального елементу та інших маргіналів до ряду антисемітських акцій, жодного суспільного резонансу у єврейському світі це не викликало. Ба більше, єврейські громади України з 2014 року почали активніше долучатися до волонтерського руху та ділитися своїми навиками фандрейзингу та волонтерської роботи. Окрім того, саме євреї України були тою рушійною силою контрпропаганди, яка викривала російські фейки та рушила усі їхні плани просування «єврейського» наративу на Заході.
Чому так важлива «Національна карта» для башт Кремля? Фаза перша — це можливість створювати внутрішні побутові конфлікти, підґрунтям до яких була би культурна та традиційна різниця поміж народами, які живуть у мирі та злагоді в Україні багато років. Тому час від часу у мережі з'являються ноунейми, які пропагують ненависть та звинувачують в усіх смертних гріхах євреїв/ромів/угорців/поляків, знаходять подібні походження у українських політиків «з метою подальшої дискредитації за національною ознакою в очах суспільства». Проте кремлівські стратеги не врахували той факт, що поки російське суспільство знаходилося на рівні етапу колективізації, українське громадянське суспільство у своїй переважній більшості перемогло побутові ксенофобські замашки, які насаджувалися за століття окупації українських земель спочатку Російською імперією, а потім й СРСР. Якщо переглянути результати останніх досліджень, як європейських, так і вітчизняних спеціалістів, то кількість випадків антисемітизму в Україні набагато нижча від переважної більшості європейських країн. Наприклад у Бельгії та Франції єврейські школи та інші культурно-соціальні об'єкти охороняються озброєними військовими.
Фаза друга — погіршення міждержавних відносин із країною, національну меншину якої «пригнічують» в Україні. Забігаючи наперед, скажу, що жоден такий фінт, наскільки мені відомо, не вдався, окрім довготривалої історії із Угорщиною, яка, на мою думку, й сама є ініціатором ряду проєктів та операцій з метою «об'єктивного висвітлення утисків угорського населення у певних регіонах України». Варто відзначити, що саме ці регіони цікавлять Угорщину у територіальному плані, та вона, як союзник Кремля у ЄС, систематично працює над дестабілізацією ситуації у структурах ЄС, а також і на західних кордонах України.
«Єврейська карта» стала у нагоді Кремлю й тоді, коли йому дуже хотілося посварити Україну та Ізраїль, яки після 2014 року почали вибудовувати новий етап міжнародних відносин в історії двох країн. Саме тому, задіюючи проросійське лобі з числа репатріантів із країн колишнього СРСР, у ізраїльських медіа 2014 року також почала активно просуватися ідея про «українських нацистів» та те, що Україна має нести відповідальність за колаборантів, які існували за часів Другої світової війни. Проте знову вихідцям із України, які проживають в Ізраїлі, вдалося відбити цю інформаційну атаку, цей дуже непростий елемент гібридної війни. Час від часу за ці 9 років знову і знову були намагання підняти цю тему у Ізраїльському суспільстві, а також серед єврейських організацій Північної Америки, проте всі вони виявилися марними. Варто відмітити й те, що окрема заслуга у тому, що російські намагання розіграти «Єврейську карту» не мали успіху ні в Ізраїлі, ні у США, — саме української влади, яка приділяла достатньо уваги цим болючим питанням і вчилася з ними працювати за європейськими принципами.
Не зважаючи на попередні невдачі, російські спеціалісти з інформаційно-психологічних операцій вирішили знову дістати цю карту з колоди. Яку мету переслідують вони? Як на мене, то є два головних вектори:
1. Ізраїльська спільнота, яка співчуває та допомагає Україні та біженцям з України, та політичні еліти, які розуміють, що ситуація біля ізраїльських кордонів не лише стрімко змінюється через виведення певного російського контингенту з Сирії, але й уважно спостерігає за зближенням Росії та Ірану. Нагадаю, що основною декларативною метою Держави Іран є знищення Ізраїлю. Згідно інформації із загальнодоступних джерел, є певні темпи зростання співпраці між деякими українськими та ізраїльськими відомствами, яка стимулюється не тільки бажанням обміну інформацією, а й прагненням Ізраїлю пропорційно відповідати на недружні кроки Кремля до Єврейської держави.
2. Єврейські організації Північної Америки. Для Росії це надважливе поле для інформаційних операцій, адже на кону вибори президента у США. Безумовно вони планують втручання та вплив на виборчий процес. Тому їм важливо отримати певний психологічний вплив на верстви населення, які підтримують тих чи інших вигідних для Кремля кандидатів. Окрім того, важливо з фінансового боку припинити фінансування певних волонтерських ініціатив з боку єврейських організацій. Наприклад, лише Єврейські федерації Північної Америки зібрали та передали на волонтерські проекти в Україні (не тільки єврейські) понад 80 000 000 долларів, і це лише одна з Топ-10 впливових єврейських організацій США.
Чому я кажу про те, що Кремль знову дістає цю «цятковану карту»?
Про це свідчить ряд факторів, які стали осяжними у єврейському інформаційному просторі Ізраїлю та США.
— Нещодавно соціальними мережами почали ширитися рекламні пости з невідомих безімених акаунтів, які розповсюджували відверту українофобську інформацію саме на івриті із карикатурними зображеннями українських та американських політиків. Насправді такі спроби були ще минулого року, проте вони не мали такого масового та системного характеру. З цього приводу співробітники спецслужб Ізраїлю звернулися до росіян: припиніть операції щодо впливу на громадську думку в інтернеті. Звернення до розвідувальних служб Росії слідує за кампанією, метою якої є посилення розбіжності в Ізраїлі, поряд із відповідними заявами з Кремля. Такі дії РФ не є чиєюсь творчістю із локальних спеціалістів розвідки — це меседж від усього керівництва Росії, яке систематично у своїх промовах вдається до єврейської теми, від вихваляння Гебельса Путіним до слів очільника МЗС Лаврова про Голокост.
— Деякі ізраїльські ЗМІ дозволяють собі публікувати чомусь англійською статті із заголовком про «нацистське минуле України», причому ці заголовки у англійських та івритських версіях дуже різняться. Останнім часом у ЗМІ з'являються провокативні матеріали, розраховані на англомовну аудиторію Ізраїлю, які мали би погіршити ставлення євреїв до України.
— У мережі з'явився один проєкт, «який має на меті дослідження історії україно-єврейських відносин», проте цей проєкт публікує забагато провокативних «вкидів», недостовірних історичних даних, та псевдонауковців. Основна аудиторія (поки невелика) — це євреї Північної Америки та Європи. Мімікрує цей проєкт під про-українську історію, яка намагається «розкопати правду про два народи». Джерела фінансування цього проєкту достеменно мені невідомі, та інформація про це не доступна широкому загалу.
Державний антисемітизм, який намагаються сховати за публічною «юдофілією» нікуди не дівався, — як він існував у Росії з часів «смуги осідлості», так він і залишився до цього часу. Марні намагання екстраполювати цю «проблему» на Україну чи поширити негативну публічну думку про україно-єврейські відносини серед лідерів думок у єврейській спільноті не зупиняють Росію у її спробах. Проте антисемітизм (та будь яка фобія) — це явище, яке виникає від браку освіти та почуття власної самодостатності як особистості частки народу.
На жаль, ми зараз знаходимося знову у тому етапі гібридної війни, коли «Єврейську карту» намагаються зіграти проти партнерів України, але ж ми усі знаємо що за стіл із шулером ніхто сідати не буде, тим більш грати його картами.