каменя на місці будівництва пам’ятника видатному письменникові на  його батьківщині у Переяславі-Хмельницькому, презентація книг, вечори поезії, вшанування українських праведників миру, котрі рятували євреїв від нацистів – ось далеко не повний перелік заходів, які відбулись у різних містах України.

Вже понад п’ять років в Конотопі діє єврейське товариство «ЛЕБН». Його голова    Г.І. Айзенштат вважає, що культура або є, або її немає взагалі. І якось дивно і неприродно влаштовувати її дні й місячники, подібно до місячника безпеки руху: у цей період, мовляв, додержуйтесь правил, а решту – як хочете. Абсурд! Тож коли вона є, заходи (яке казенне слово!) по її впровадженню, як колись казали, в маси повинні проводитись постійно, щоденно. Це – як наркотик. Не дай наркоману «законну» дозу, і почнеться «ломка». Чи не така «ломка» всього талановитого і прекрасного відбувається нині і в нашій українській культурі? Натомість спливає хамовите, нахабне ніщо, здатне проштовхатися ліктями й грішми на велику сцену мистецтва. Голова єврейського товариства відповів на запитання нашого кореспондента.

-                     Григорію Ізраїльовичу, як конотопські євреї відзначили це свято справжнього єднання двох культур – єврейської і української?

-                     В Україні неетнічні українці складають 27 %. Це більш ніж 100 національностей. І одна з них – єврейський народ, який, дійсно, невіддільний від українського, збагачується українською культурою і, маю цілком слушну надію, – культурно збагачує українців. Мені подобається визначення поняття «культура», яке зробив                           М. Горький: «Культура – це усвідомлене розумом насильство над біологічними інстинктами». Від цього ми й повинні відштовхуватись. День народження Шолом – Алейхема, свято Пурим, Дні єврейської культури майже співпадають по датах. І, незважаючи на те, що євреїв у Конотопі лишилось 300 (в основному, літні люди), культурна робота у нас не припиняється й не припиниться ніколи. Велика допомога нам у цьому – наша єдина у Сумській області (але яку читають в усьому світі) газета «ЛЕБН», на сторінках котрої відображається все наше життя (нагадаю,  що  «лебн»  з ідиш – «життя»).  От  і  в  лютневому номері ми