обмежувалося. Він товаришував з місцевими журналістами, у міській газеті вів рубрику «Шахові цікавинки». На початку дев’яностих на її сторінках почали з’являтися матеріали з народознавства та інформації про життя єврейського товариства «ЛЕБН», головою якого обрали Г.Айзенштата. І коли в 1994 році товариство започаткувало власну газету з однойменною назвою, кращого редактора новому виданню годі було й шукати. «Ерудиція, чудове володіння не тільки іноземними, а й російською, українською мовами, вміння залучити цікавих авторів, знаходити нові теми, неординарні редакторські матеріали і, нарешті, любов до рідного міста, до людей стали запорукою успіху газети у читачів і колег», — так характеризує редактора «ЛЕБНу» заслужений журналіст України Галина Ільченко.

Про Григорія Ізраїльовича можна говорити довго. Неможливо не згадати про присвоєння йому відзнаки ім. О.М. Лазаревського, про вихід у світ кілька років тому цікавої розвідки «Конотоп. Евреи. Прошлое. Настоящее». Варто згадати і про те, що членом Національної спілки журналістів України є його донька Емілія, пробує свої сили в журналістиці й онук Ілля. Журналістське перо в надійних руках усієї родини.

Ігор Лисий

«Конотопський край», 21.11.2009 р.

ЗГАДАЙМО…

«Еще прошу: за то меня любите, что я умру…»

М. Цветаева

Ясного недільного ранку золотої осені, 10 жовтня (10.10.10 – «магічна дата»), зупинилося серце благородної, мудрої, скромної людини Григорія Ізраїльовича Айзенштата. Душу ятрить жаль і проймає сум, розум не може змиритися з непоправною втратою. Поставлено крапку земного життя вірного сина єврейського народу, патріота своєї малої батьківщини – міста Конотопа, у якому існувало таке унікальне явище, як «Палестина», що стала і місцем появи на світ Божий 24 листопада 1939 року в інтелігентній єврейській родині сина Григорія. Йому судилася доля Вчителя, Журналіста і редактора, судилося очолити в роки незалежності України Конотопську єврейську общину…